"Жажда жизни" Ирвинг Стоун

Это первый, мною прочитанный, биографический роман. Ну, думаю, прочитаю просто для информации. Я и не ждала, что просто биография может так истязать душу. О боги, да эта книга трепала мной, как мистраль жителей Арля. Я возмущалась и восхищалась одновременно! В душе непонятное творилось. И ещё несколько дней после прочтения, мои мысли занимал только Винсент ван Гог. Книга читается очень быстро, страница за страницей незаметно переворачивается, вплоть до 98%, дальше я просто рыдала((( Мне хотелось кричать: "Винсент! Вот, вооот твой музей, вот твои шедевры, которые берегут как зеницу ока, на которые боятся даже дышать! Ты слышишь, ты не Фу-Ру, твоё имя священно!"
Эх, а сколько неудавшихся набросков было выброшено. Знал бы он, что когда-то, каждый клочок бумаги, и даже его часть, будет столь ценным. Меня поразило, насколько этот человек был бескорыстным, чутким, преданным, одним словом - человечным. И нисколько не удивительно, что при таких качествах, в попытках найти своё место в жизни, он будет пробовать идти в проповедники. Но Винсент терпит неудачу, ведь человек бессилен там, где даже Господь не может помочь. Свои чувства он заглушает книгами. И тут, в один прекрасный день, без всякой цели, он достаёт карандаш и конверт, на котором набросал маленькую фигурку углекопа, бредущего по чёрному полю. Именно с этого момента, карандаш из рук он не выпускает. Многие годы он потратит, чтоб достичь совершенства.
Все его полотна дышали, это были не просто статичные изображения, это было движение, ритм, они изображали саму жизнь, глубокую и правдивую. Он писал неистово, вдыхая страсть в каждый мазок, он обезумел. Его полотна, это он сам, это в прямом смысле его жизнь, так как именно картины забирали все его жизненные силы, впитывали все соки.
Винсент ван Гог бессмертен, подтверждением тому служит наша любовь к нему.
Я преднамеренно не хочу упоминать о тех фактах, которые хоть как-то могут очернить его имя. На пути становления Гения, это лишь ступени, которые ведут на вершину.
Я очень признательна его брату Тео, который давал Винсенту самое важное - веру. Тео с самого начала распознал талант брата, и потому всю жизнь всячески поддерживал его, во благо высшей цели.
Ох, как бы мне хотелось взглянуть на оригиналы его картин, это же мощь чувств, это же мир глазами Гения, это природа пропущенная сквозь его душу!

 

Я вчора теж почала, читається дійсно дуже легко, я чомусь очікувала, що біографія це буде нудно.

 

Геніальність та божевілля - з одної матерії. Кому Бог багато дає, з того і багато питає.

 

Настя, дуже гарний відгук, таки вмієш класно написати і всіх заохотити до читання! Ти прям пропустила його життя крізь себе, прониклась.
Надюша, цілком погоджуюсь, я перше не хотіла братись за цю книгу, вважаючи автобіографію нудною, але от почала, лиш трошки, і мені подобається як пише цей автор, досить легко і не напряжно читається.

 

Це не автобіографія.

 

Ой, я мала на увазі біографічна, ну ви зрозуміли)))

 

Купу давно забутих спогадів пробудила в мені ця книга. Я пам'ятаю як сама купляла тюбики фарби, пам'ятаю, що беліла і охру купляла одразу кілограмовими банками бо 'іх завжди треба було багато, пам'ятаю як грунтувала і покривала водоемульсійкою листи ДВП （це був аналог холста）, пам'ятаю улюблені джинси заляпані фарбою, яка вже ніколи не відпереться. І пам'ятаю запах олійно'і фарби, який відчуваю на протязі всіє'і книги. Просто захоплююся ван Гогом, мене вистачило тільки на три роки художньо'і школи, всі казали що у мене не виходить, тепер я вже починаю сумніватися- може не треба було мені лишати, хто знає яким художникам я би стала）

 

Надюшка, а що казали викладачі твої?

 

Та що, казали що мені тяжче дається ніж іншим дітям, менше схожості з натюрмортом чи композицією ніж у інших, перспектива не дотримана, ліні'і і мазки не такі як мають бути і тд. Та я і сама бачила, що на живопису і малюнку я від всіх відставала, єдине що у мене получалось добре （і я від цього кайфувала）це креслення і проектування. Якось так. Ну але я ні про що не жалію, на пенсі'і буду мати чим зайнятись, перепробую різні техніки）

 

Я любила креслення у школі)))

 

Слухаю зараз ті лекції про сучасне мистецтво. Якраз було про Гогена, Сезанна, мене це мучить і я мушу поділитись. На Гогена і Золя "маю жаль")))
На Гогена - через його жахливу поведінку, ставлення до Вінсента в Арлі. Чогось мені здається, що саме його провокації відіграли значну роль у дестабілізації психічного стану ван Гога. Можливо все складося б зовсім інакше, якби він не приїхав жити в Арль(((

А Золя взагалі вбив наповал. Притягнути Сезанна в Париж вступати в Академію мистецтв, дружити з ним з самого дитинства, а потім описати в книжці як повного нездару, який на фініші зрозумів, що нічого не досягне в малюванні і повісився? Причому всі впізнали Сезанна по опису. А якби він справді повірив у думку свого друга і кинув усе? Його твори надихали Пікассо. І ще багатьох.
Несправедливе життя, коротше кажучи (((

 

Ван Гог на сучасний манер, бомбезно)))

 

І трошки Моне

 

Джинсова куртка бомбезна!!!

 

Не кажи, я би і сама таку носила）
Ще бачила таку з Моне.

 

Прикольний відгук на книгу: https://www.facebook.com/groups/423796004645511/permalink/794147747610333/