Проби пера книголюбів

Тема у розділі 'Проза', створена користувачем Stacey, 14 січ 2015.

  1. Stacey

    Stacey Книгоман

    Повідомлення:
    3.256
    Симпатії:
    9.032
    Давайте в даній темі дарувати світу свою прозу :) Знаю, ба, майже впевнена, що наші книголюби не лише читають, а й пишуть чудові твори ;)

    Нехай це буде кілька рядків, але від щирого серця, цих кілька рядків, які линуть із душі!

    Спробуймо себе в якості авторів чудових творів ;)
     
    Margaruta та Meri Poppins подобається це.
  2. Тірамісу

    Тірамісу ПИСЬМЕННИЦЯ

    Повідомлення:
    105
    Симпатії:
    259
    Стать:
    Жіноча
    Можна я буду перша? Ви таке точно не пишете і не читаєте)
     
    Stacey та Lucky подобається це.
  3. Тірамісу

    Тірамісу ПИСЬМЕННИЦЯ

    Повідомлення:
    105
    Симпатії:
    259
    Стать:
    Жіноча
    ПОТЕРПЛЮ

    Сьогодні дощить. Нічого незвичного, але незвично. Дощ як дощ, і хай би падав собі. А то тарабанить по бляшаному підвіконнику і відлунює у спазмуючі болем скроні. Вітром відхиляє фіранку і зазирає в розбиту шибку вікна. Хай би зазирав , але ж збиткується, стікає по стіні скаламученими краплями болю і плює. Прицільно, у вирву шибки, як на розятрену рану, прямісінько в лице ніби плювком зі злобного писка:

    Ти –курва, звичайна вулична курва! Я наслухавсі в барі про тебе ого-го, я тебе підібрав як жабу з болота ,я тебе годував і твою паршиву дівку!

    - Васька, та що ти мелеш? Та що ся діє? Вгомонисі, йди проспись і поговорим потому!

    - Забери від мене свої руки, і сама забирайсі. Бридко дивитисі на твою морду залиблену! Курва! Йду, вступаюсі з твого кодла! Віддавай мені ті гроші, які тратив на тебе. Віддавай ноутбук! Що? Виплатила? Рахуєш мені по 50 грн за кожен день, що давала на дорогу?Та йди ти на…

    І пішов. Гримнув дверима до дрижаків по хаті і по тілі. Залишив подушку, пропахнуту потом, димом і перегаром. Потоптав по розсипаних осколках розбитої кулаком шиби, перетерши на порох із кров‘ю три роки, прожиті з Нею. А подвірям ще довго шепталися його п‘яна ненависть, дитячий наляканий плач, та Її виснажливий розпач.

    «Тшшш. Спи, спи. Ти зі мною. Тшшшш» – заспокійливо погладжувала золотисту голівку Катрусі. А в самої серце тріпоче і будить зойками налякану дочку. Не поможе гойдання і обійми, не поможе сон і тиха ніч. Знає сама. Не вперше засинають в обіймах, але сон не сон, а пережитки дня.

    «Васько був третім за 10 років. Доля? Не блудним шляхом ходила, шукала опори в житті, собі – чоловіка, батька – дитині. Доля? Прокляття, а не доля! Та не буває так, щоб кожні три роки та доля спалювала все живе в душі , а потім знову медом мастила! А я? Чим я Бога прогнівила? Чого постійно не висихаю жовчю на людських язиках? Нійбільше в житті боюся бути самов, мені вже аби хто, аби чоловік, аби коло мене. Не треба грошей і газдівства від него. Аби просто був. Поміг дитя ростити, навіть тилько тим, щоб після школи не по людях висиджувала, не по сусідських лежанках спала, коли я на роботі.

    Казали, що перший лишив, бо я капарна. І що не хтіла хрестити дитину в його церкві московській. Похрестила, але більше ні ногов. А він до мене ні ногов, ані серцем.

    Казали, що другого - Андрія, заманила в ліжко і захомутала, бо хлопець в літах, а дівки не мав ніколи. Шепталисі, що хати захотіла, котру він собі зачав. А як вмер, то плювали в спину і кричали, що я пояла його горівками, а їсти ніколи не було на столі. А з Катрусею вони так любилися, як кровні. А про братика думали, мене не питаючи. І хата виростала за все, що я заробляла. Пив, то й пив. А як в селі інакше? І залишив нас сиротами.

    Лились довго сльози – наші з Катрусею. Стікали з мене брудом прокльони і пльотки його матері. Не треба було, чуєте, не треба мені тої хати! Мені досить клаптика землі біля його могили, аби прийти і виплакати душу. Не вірили! І я не вірила, що знайду сили встати з колін коло тої могили, встати з ліжка після звечора випитої пляшки. Катруся зимувала вдома, без школи, без чобіт, без татка. Була пляшка, була сусідка , якісь хлопці. ..»

    Стекла весна калюжами і струмками. Вигоїло літо клапті болю в серці. І доля, як блудна донька, вернулася до Її порога. Привела Васька. То воду набирав з криниці, то коси просив позичити, а вечором, а далі й кожного вечора, сиділи за плящиною. А там і додому не хотів вертати, і в Неї добре жити. Йому незле, а Їй про таке тілько мріялось.


    - Ей, чуєш, прівєт! Я тойво, заскучивсі. Ти зовтра коли на роботу йдеш?

    - …….

    - Мала, я приїду завтра вечором.Добре? Ну, мала, кицька. Чуєш?

    - Чого будеш їхати. Ти всьо сказав, всьо забрав.

    - Ну вибачай, ну по пяні було. Давай забудем, га?

    - Не треба, Вася. Дай мені спокій. То вже не перший раз було. Скільки можна терпіти? Не їдь.


    «Тшшш. Тшшшш» - заспокійливо погладжувала золотисту голівку Катрусі. Дівчинка солодко спала, рівно дихала і посміхалась.

    А Її сни не беруться, сльозами втікають у подушку. А може простити? А може вернути, забути? А може?... « Що ж я знов сама робити буду? Знов людям на радість і заздрість хлопа шукати ? Ковтати прокльони і насмішки, і так «чорнов вдовов називают? Боже, боже…»

    Тшшш …Тшшш… Рука мимоволі намацувала кинутий десь поруч телефон. Пальці тремтіли, шукали потрібний номер ,і не слухались. Клапті думок обперізували голову і схиляли до сну.

    «Боже, боже.. Хай буде так, як має бути. Аби лишень було…»

    « Вася, Васька! Вставай, дурню з цементу зимного! Що кажеш? Мама з хати вигнала? Добре зробила! Нащо ти їй, пияцюго лінивий, здавсі! А я потерплю, потреплю потихонько, лиш би ти живий був, аби що по дурості п‘яній не вчинив собі. Давай, втаваааай. Вставай з порога. Ану давай руку, ану такойво за плечі мене бери….»
     
    Auroraten, Читачка, Gafijka та 7 іншим подобається це.
  4. Stacey

    Stacey Книгоман

    Повідомлення:
    3.256
    Симпатії:
    9.032
    Ого, це шедевр!!!!!! Ти молодчина!!!!

    Але жінку не оправдовую аніскілечки! Аби не сама - не признаю!
     
  5. Тірамісу

    Тірамісу ПИСЬМЕННИЦЯ

    Повідомлення:
    105
    Симпатії:
    259
    Стать:
    Жіноча
    Дякую на добрім слові. То все реальні люди, реальні історії. А я про них хочу писати, щоб решта думали, робили висновки, щось колись змінювали у житті.
     
    Auroraten, Mandarunka, ludmilka-milka та 2 іншим подобається це.
  6. Stacey

    Stacey Книгоман

    Повідомлення:
    3.256
    Симпатії:
    9.032
    Сам твір, реально ШИКАРНИЙ!

    Емоції викликає живі і насичені, так що автору РЕСПЕКТ!
     
    Auroraten, Mandarunka, ludmilka-milka та ще 1-му подобається це.
  7. Lucky

    Lucky Книголюб

    Повідомлення:
    553
    Симпатії:
    991
    наче Дашвар, дуже люблю такі правдиві історії, бомба!!!!! А продовження буде про курву і Васю? Це будуть оповідання чи великі твори про живих персонажів? Він її буде бити, будут разом пити, потім буде поползновати до дочки?
     
  8. Тірамісу

    Тірамісу ПИСЬМЕННИЦЯ

    Повідомлення:
    105
    Симпатії:
    259
    Стать:
    Жіноча
    Мені пишеться текст не більше новели. Ще не навчилась робити ліричні відступи, хочу швидко все сказати і крапка))
    Поки що маю кілька таких новел про реальних людей.
    А що там ще про Васю скажеш, отак і живуть)
     
    Margaruta та Mandarunka подобається це.
  9. Stacey

    Stacey Книгоман

    Повідомлення:
    3.256
    Симпатії:
    9.032
    Так чому ніхто про дитину не думає? Мене це так зачепило що просто торба!!!
     
  10. Lucky

    Lucky Книголюб

    Повідомлення:
    553
    Симпатії:
    991
    відредагувала попереднє.

    Він її буде бити, будут разом пити, потім буде поползновати до дочки?
     
  11. Тірамісу

    Тірамісу ПИСЬМЕННИЦЯ

    Повідомлення:
    105
    Симпатії:
    259
    Стать:
    Жіноча
    Ну десь так напевно.
    Їй - лиш би не самій.
    Йому - і така сойдьот
    А доця росте, боязка і часто агресивна. Вона вчиться жити, маніпулювати, захищатись. Але щасливою від того не буде(((
     
    Mandarunka подобається це.
  12. Meri Poppins

    Meri Poppins Книгоман

    Повідомлення:
    3.473
    Симпатії:
    9.821
    Стать:
    Жіноча
    Дуже класно,що серед нас є такі талановиті особистості. Цікаво. А героі мене рознервували. Але видно гарно написано,що такі відчуття передаються.
     
    Auroraten та Mandarunka подобається це.
  13. Mandarunka

    Mandarunka Книгофан

    Повідомлення:
    1.933
    Симпатії:
    5.220
    Стать:
    Жіноча
    Виставлю і я на показ частинку своєї писанини. Не так красномовно, як у Тірамісу, але "я не волшебник, я только учусь"axixi

    Їй ніхто не міг допомогти... Ніхто крім неї самої... Вона сильна жінка, вона багато чого добилась в житті, так чому ж так паскудно на душі?

    Чому ж так паскудно на душі? Я ж сильна, і можу пережити все, я ж багато чого пережила, то чому мене так виводить з рівноваги все навколо? Гнати, гнати ці думки подалі від себе, розігнати, як чорні грозові хмари жене вітер. Колись, ще будучи маленькою дівчинкою, я вміла бути сильнішою, я вміла не запускати смуток в душу, та чи вміла? Не знаю, пам’ять підкидає на поверхню тільки позитивні і радісні спогади, наче оберігає мене від чогось... Вже не вбереже, я така, яка є, якою сформувалась в ході тих подій, що відбувалися в моєму житті. В моєму динитстві...

    - Олю, іди їсти, дитинко!

    - Що знову каша?

    - Так, доню, але каша – це корисно, ти виростеш здоровою!

    - Мамо, я не хочу бути здоровою, я хочу мати багато грошей!

    - Дитинко, щастя не в грошах, повір мені.

    Я не вірила...


    Дитиною я була тихою, спокійною, навіть мовчазною. Ніяких тобі вибриків, ніяких нарікань з боку вихователів в дитсадочку чи вчителів у школі. Ідеальна дитина. Тоді чому ж дитинство було не ідеальним? Хіба я не заслуговувала на таке? Я так думала тоді, але ж як я помилялась. Так, я чітко пам’ятаю зелені стіни своєї кімнати, письмовий стіл, запах ранкової каші на сніданок, хоча ні, чому ранкової, постійний запах каші, адже в той час наша бідна сім’я не мала грошей ні на що інше. Кажуть, що бідність – не порок, то чому я все життя від неї втікала, як від напасті? Чому одружилась, як тільки стукнуло 18, щоб тільки не бачити ті зелені стіни і не чути незмінний запах каші? Все своє свідоме життя до 18 років я хотіла від цього втекти. Втекла від бідності, втекла від своїх батьків, відреклась від своїх найрідніших... Я так і не встигла попрощатись з мамою...
     
    Auroraten, Читачка, Irysya та 5 іншим подобається це.
  14. Margaruta

    Margaruta Книгофан

    Повідомлення:
    2.370
    Симпатії:
    6.264
    Стать:
    Жіноча
    Іра, виставляй усе!!! Я хочу прочитати a:ссс88:
    Мені подобається твій стиль написання a:ссс56:
     
    Mandarunka подобається це.
  15. Mandarunka

    Mandarunka Книгофан

    Повідомлення:
    1.933
    Симпатії:
    5.220
    Стать:
    Жіноча
    Маргаритка, я всього не маю, тільки кілька сторінок:bbb96:, буду хіба порційно виставляти.
     
    Margaruta подобається це.
  16. Meri Poppins

    Meri Poppins Книгоман

    Повідомлення:
    3.473
    Симпатії:
    9.821
    Стать:
    Жіноча
    Мандаринка, дуже гарно і цікаво. Пиши обов'язково далі.
     
    Mandarunka подобається це.
  17. Mandarunka

    Mandarunka Книгофан

    Повідомлення:
    1.933
    Симпатії:
    5.220
    Стать:
    Жіноча
    Ну, якщо так, тоді продовжую...a:ссс56:

    Йому було 27, він був старший від мене аж на цілих 10 років: такий дорослий, такий впевнений у собі! Мені це подобалось. Познайомились ми до банальності просто: я після школи пішла працювати продавцем в магазин, власниками якого були його батьки. О, його батьки – це окрема історія. Я ніколи не була гідною партією для їхнього синочка, я ж голодранка, біднота, не вміла навіть правильно користуватись ножем і виделкою. Згадати смішно, тепер я знаю всі правила етикету, але від цього я не є щасливіша. Я завжди прагнула бути для них ідеальною, з відкритим ротом слухала його маму і її постійні повчання. Ніколи не забуду слова, які я чула завжди і при будь-якій нагоді моя свекруха мені їх повторювала: «Ольго, ти нічого не знаєш, тебе ніхто нічого не навчив, ти маєш бути до кінця життя вдячна Олежикові, що взяв тебе в дружини, ато де б ти зараз була?»

    Не подумайте, я справді полюбила його батьків і справді була вдячна Олегові за все, що він мені дав і чому мене навчив, але я ніколи не пробачу його сім’ю, та що там сім’ю, я себе ніколи не пробачу за те, що відхрестилась від своїх батьків, покинула їх, перестала навіть спілкуватися з ними. Я їх соромилась, о, так, як ж могла я далі спілкуватись з цими обмеженими долею людьми, які не змогли дати своїй дитині навіть необхідного? У мене тепер нова сім’я, не гоже мені знатися з бідняками...
     
    Auroraten, Irysya, Meri Poppins та 2 іншим подобається це.
  18. Mandarunka

    Mandarunka Книгофан

    Повідомлення:
    1.933
    Симпатії:
    5.220
    Стать:
    Жіноча
    Геть забула, що мала продовжувати даліaxixi Отже:

    Магазин називався «Епатаж», таке гарне слово, мені воно відразу ж сподобалось. Влаштувалась я туди на роботу за оголошенням, дуже боялась прийти і не сподобатись власникам. Мама перешила мені для такого випадку гарну сукню зі своєї старої. Як тепер пам’ятаю: літо, липень місяць, я іду по вулиці – а в голові одна думка: візьмуть чи не візьмуть? Я не йшла, я летіла влаштовуватись на роботу, адже якщо мене візьмуть, то я зможу мати свої гроші і купувати їжу, гарний одяг і модне взуття, як ж мені надоїло ходити в перешитих мамою сукнях! Прийшовши за вказаною в оголошенні адресою, я зупинилась, глибоко вдихнула – і відкрила двері у своє майбутнє. За порогом магазину я ніби опинилась в казці, я ніколи раніше такого не бачила. Таке розмаїття кольорів, такий шик, така краса. В величезному приміщенні стояло безліч манекенів, одягнених в нечувано красивий одяг. Тут і елегантні сукні, і вишукані блузи, і шикарні спідниці, такого я ще ніколи в житті не бачила вживу, тільки у фільмах. Не встигнувши оговтатись і роздивитись все як слід я зробила кілька кроків на зустріч приємній на вигляд дамі, від якої пахло дуже гарно (тоді я ще не чула запахів дорогих парфумів). Дама окинула мене закікавленим поглядом з ніг до голови і звернулась до мене, голос я її чула наче в тумані:

    - Доброго дня, Ви за оголошенням?

    - Так – ледве спромоглась видавити з себе я.

    - Сміливіше, нам потрібні рішучі і сміливі люди на роботі – з посмішкою сказала вона. – Ну, розказуй, досвід роботи є? - вже м»ягше запитала вона.

    - Ні, немає – з сумом сказала я.

    - Ну нічого, це діло поправиме, головне бажання працювати.

    - Бажання я маю, чесне слово! – випалила зі страху я.

    - Вірю, дівчинко, бачу по твоїх наляканих, але розумних очах – засміялась дама. – Як тебе звати?

    - Ольга.

    - Мене Ірина Миколаївна, приємно познайомитись. Ну що, приступиш до роботи?

    - Вже зараз? – зі страхом запитала я.

    - А чому марнувати час, чи ти не готова?

    - Ні, ні, готова, звичайно, що готова. – скороговоркою випалила я.

    - Ну тоді добре, розповім тобі про твої обов’язки. Магазин відкривається в 10 годині, тобі потрібно буде приходити на 9:30, адже треба помити всюди підлогу, повитирати пилюку зі стелажів і підлити вазони. Твоя робота полягатиме в тому, щоб обслуговувати клієнтів, для цього ти маєш ідеально вивчити товар: розміри, склад тканини, виробників і так далі. На тобі велика відповідальність, адже ти матимеш справу з грошима, тому я маю довіряти тобі повністю, чи можу я довіряти тобі, Олю? – прищурилась Ірина Миколаївна.

    - Так, звісно – закивала я швиденько головою.

    - Так от, далі. На місці практично завжди є я, або мій чоловік, або син. Пізніше я тобі їх представлю. Якщо виникатимуть будь-які питання – звертайся відразу, сама нічого не вирішуй. Зрозуміло?

    - Так, Ірино Миколаївно, я зрозуміла.

    - Ну як зрозуміла, тоді добре. Можеш завтра приступати до роботи. На 9:30, і без запізнень – наголосила моя новоспечена шефиня.

    - Звичайно, що не запізнюсь – почервоніла я. – То я можу зараз іти?

    - Так, так, дівчинко, до завтра.

    - До побачення – і я вийшла, закривши за собою важкі двері магазину.
     
    Auroraten, Irysya, Stacey та ще 1-му подобається це.

Поділитися цією сторінкою